Замок Поліського Дракули

  Осінньою поволокою паморозі вкрите скло автомобіля у цей ранковий час. Дивно, неділя, сьома ранку – а Кузнецовськ уже не спить. Хтось ліниво прогулюється з собакою, хтось вже сидить на лавці і п’є пиво (чи ще доганяється з ночі). А на площі біля готелю «Вараш» потроху збирається гамірливий гурт кузнецовських і володимирецьких журналістів, які збираються в черговий прес-вояж чарівними місцями України. Щоправда, цього разу маршрут разом з керівником турфірми «Меридіан-Тайм» Антоніною Стискун сплановано по по природничо-історичних місцях Рівненщини. Попереду нас чекають дендропарк Березнівського лісового коледжу та Соколині гори Надслучанської Швейцарії. Отже, всі по місцях, вперед до нових вражень! Перша зупинка через півтори години – в Березному, на території знаменитого дендропарку, що при коледжі. Треба сказати, що в подібних державних заказниках часто трапляються унікальні рослини, яких більше нема ніде на Україні. Тож була і неабияка цікавість (багато чули про цей кращий в державі, а колись і в Союзі, лісовий технікум), і певний скептицизм (ну що нового в цій глибинці нам зможуть показати?). Однак захоплення від побаченого перевершило всі сподівання. Справді кажуть: за чудесами людина їде на край світу, не помічаючи справжнього дива в своєму саду… Коли технікум лише створювали у 1967 році, його енергійний директор Микола Новосад ообивав пороги і республіканського, і Всесоюзного міністерства лісозаготівель з проханням дозволити закласти при навчальному закладі дендропарк.

Настирливий директор таки добився свого, і дозвіл дали (хоча планувалося його створити десь у Східній Україні). Територія нинішнього коледжу – 52 гектари, з них 34 займає унікальний дендропарк, наукова база для лісівників. А раніше тут були болота, які осушили, викопавши три стави, об’єднані каналом. Підходимо до вольєра з чотирирічною косулею на ім’я «Михась». Мале рогате чудо вельможно відпочивало, однак на підхід туристів відреагувало нетерплячим курсуванням з кутка в куток в очікування ласощів. Вдосталь намилувавшись, рушаємо далі до ставу, де величаво здійснювала ранковий моціон місцева королева – лебідка «Оксана». Її наречений, лебідь-шипун «Кузьма», певне полаявся з дружиною, бо, настовбурчено відставивши крила, швендяв територією коледжу. Підкормивши «Оксану» та її метушливу свиту з диких качок, що голосно волали, перекрикуючи екскурсовода, і злякавши ондатру-артистку, таки потрапляємо на Королева Оксана та її свита територію власне парку. Парк був заснований разом з коледжем у 1967 році, а в 1989 році віднесений до дендропарків державного значення. У ньому зібрано більше 850 видів деревних рослин з усього світу. Вони розбиті по зонах: Америка, Кавказ, Середня Азія, Далекий Схід, Сибір, Карпати, Крим та ін. У парку прокладені прогулянкові доріжки, споруджений каскад ставків, обладнані альтанки (більшість понищено місцевими варварами) й оглядові майданчики; є окрема ділянка декоративних рослин, березовий гай (більше 40 видів берези), сади жасмину, розарій. Вихідного дня можна потрапити на весілля чи якесь професійне свято, корпоративну вечірку місцевого розливу чи дитячий ранок. Дендропарк – одна з головних зон відпочинку жителів Березного та навколишніх сіл. Тут – роздолля для всіх любителів природи. Зліва – зарослі барбарису, справа – пірамідальний дуб. Все – унікальне, рукотворне, і квіти, і трави, кущі і дерева, і плантації дивовижних чужоземних рослин (як вони й прижилися на нашому Поліссі?), і альпійські гірки, й американські каньйони, тюльпанове дерево, канадський горіх, навчальний мисливський майданчик для молодих сов і природна аеродинамічна труба – словами не перекажеш усього розмаїття і краси дендропарку. Втім, сюди варто приїхати і на власні очі все побачити. З видимою неохотою покидаючи гостинну територію коледжу, сідаємо в автобус і прямуємо до Губкова, колишнього містечка з Магдебурзьким правом і неприступним замком, нині – села з руїнами фортеці на кручі над Случем.

Руїни замку.PNG

Надслучанська Швейцарія починається раптово, без усіляких переходів. Ось звичайне поліське село в пониззі. Та піднімаєшся на гору (насправді це прибережна круча) – і дух захоплює від неймовірної краси. Внизу величаво й неспішно несе свої води ріка (значно зміліла, за свідченнями місцевих жителів), подекуди обминаючи острівці й мілини; темна вода помалу плюскоче об чорне каміння на закрутах. А на високих скелястих берегах золотою свічкою сія храм Преподобної Параскеви, нижче по течії – руїни замку Поліського Дракули, ще далі – козацька могила на Дзвінецькій горі. Краса з висоти 36 шести метрів над літнім рівнем води у річці – звичайно, не соколиний погляд, але вражає уяву і захоплює дух, особливо коли глянеш униз, на кам’яне бескиддя. Недарма тут побутують такі красиві легенди про Соколині гори. Розповідають, що юній княжні батько заборонив зустрічатися з бідним селянським хлопцем, і тоді закохані кинулися зі скелі і перетворилися в соколів. За іншою версією, закохані перетворювалися в соколів на час побачень, батько їх прокляв і вони навіки залишися в подобі птахів. Цей птах зображений на гербі Губкова. Щоправда, в місцевих горах він більше не водиться… Случ - найбільша притока Горині (басейн Прип'яті). Цю річку важко описати одним реченням.

Случ.PNG

Вона бадьоро біжить звивистим неспокійним руслом, місцями пробиваючи собі шлях через давні граніти Українського кристалічного щита. На таких ділянках утворюються долини у вигляді каньйонів зі скелями, крутими обривами і порогами. Іноді, коли до більш положистих та щебенистих берегів підступають хвойні ліси, - Случ приймає риси великих карпатських річок з численними острівцями. Замок у Губкові за композицією і пропорціями вважався одним з найдосконаліших у Волинській школі оборонних комплексів. Губківский замковий комплекс вважався одним із найнеприступніших на Волині. Він мав чотири вежі з бійницями і ворота з підвісним мостом. У внутрішній частині розташовувалися церква, господарські приміщення, глибокий 36-метровий колодязь, а також підземелля з в'язницею, катівнями, льохами та пивницями. - Старі перекази свідчать, - розповідав наш екскурсовод Віктор Боровець (родич відомого очільника націоналістів Тараса-Бульби-Боровця), член Всеукраїнської спілки краєзнавців, - що в Губківському замку були підземні ходи до Марининського чоловічого монастиря (10 кілометрів у граніті під Случем) та аж до Святотороїцького Межирицького чоловічого монастиря (біля Острога). Правда це чи ні, але руїни Губківського замку ще приховують багато таємниць, так само, як і древніх скарбів. Тут неодноразово знаходили монети римської епохи, які нині є окрасою нумізматичної колекції Краківського музею у Польщі. (Додам, що поляки сьогодні більше знають про історію колишніх своїх «Східних кресів», аніж ми, автохонти, які тут жили й живуть). А скільки таємниць про древні знахідки забрали із собою чорні археологи, що й нині частенько промишляють на замчищі… Відомо, що перший дерев'яний замок виник тут ще в Х-ХІІІст. А перша згадка про поселення відноситься до 1504р., коли городище, і замок, і призамкову церкву вщент зруйнували татари. В 1596 році під час селянсько-козацького повстання Северина Наливайка князівським замком за 5 дніва оволоділи війська полковника Григорія Лободи. Тривалий час замок належав феодальному роду князів Семашко, разом з 16 довколишніми селами. Тут, у Губкові, були ключі від Луцького замку. Олександр Семашко (луцький староста) один з перших на Волині, за сприяння єзуїта Гербста, перейшов у католицьку віру. З того часу серед населення Волині про нього пішла недобра слава католика-фанатика, ворога православної віри і свого народу. Його прозвали «поліським Дракулою» за жорстокість у ставленні до православних. Замок кілька разів захоплювали (татари, козаки гетьмана Григорія Лободи й ін.), проте найбільшого лиха він зазнав у 1704 році, коли війська Петра І зруйнували не тільки замок, але і все містечко Губків. У 1708 році шведська армія довершила загибель колись грізного укріплення. …Ми ще довго були під враженням цікавої, сповненої нерозгаданих таємниць, екскурсії. Руїни могутнього замку і досі здавалися величними й грізними. Сьогодні так не вміють будувати (та й немає потреби). І хоч каміння у древності скріплювали між собою найміцнішим цементом із меду, яєць і глини, все ж совочолі віки беруть своє, і товстелезні мури потроху руйнуються. Проте, коли напружити уяву і прислухатися, можна почути не лише шепіт хвиль об підніжжя крутих скель, але й скрегіт товстенних ланцюгів на підвісному мосту через рів з водою, почути брязкання дубових окованих відер у вирубаному в скелі замковому колодязі (нині майже доверху закиданого сміттям), стогони катованих християн у підземеллях і закличний звук князівського ріжка на ловах за рікою… А коли відкриєш очі, знов побачиш жалюгідні останки величної колись минувшини, мерзлякувато піднімеш комірець від прохолодного вітру на кручі (то він усе навіяв) і розчаровано проведеш очима чайку, скигління якої нагадує і стогони бранців, і звуки соколиного ріжка. То наша історія марно озивається до нащадків, повільно вмираючи в байдужості і забутті.

                                                                                                                                   Сергій Скібчик "ХайВей"